Сколівська централізована бібліотечна система

Організаційно-методичний та бібліографічний відділ

Андрей Шептицький – Український

Мойсей

БІБЛІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

СКОЛЕ-2020р.

Людина, про яку піде мова в бібліографічній довідці, походила з дуже цікавого старовинного роду! І ввійшла в історію України і церкви не тільки як священнослужитель. Кир Андрей був великим патріотом України, ревним націоналістом.

Роман Олександр Марія Шептицький (після висвячення Андрей Шептицький) народився 25 липня 1865 року у селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині у родинному маєтку графів Шептицьких в сім’ї аристократів.

Батько його був глибоко-віруючим римо-католиком і вважав себе поляком. Андрей Шептицький згадував: «Тато нам, дітям, часто пояснював наше походження і згадував наших предків, портрети яких висіли на стіні».

Мама Софія, із родини графів Яблуновських, донька відомого драматурга Олександра Фредра, була обдарованою художницею і письменницею. Дуже гарно малювала портрети. Багато її ікон досі знаходяться в храмах Львова, Кракова і інших міст. А її літературні твори нагадували сімейний щоденник. Дуже цікава її книга «Спогади минулих літ». Софія була дуже релігійною людиною і молилася щиро за своїх семеро дітей. З раннього віку вчила дітей молитися, водила їх в церкву. Всі діти молились на власних вервичках.

Андрей Шептицький зростав віруючим і ревним християнином. З восьми років повністю відмовився від десертів за покуту за свої дитячі гріхи.

Дев’ятирічний хлопець заявив мамі, що буде священнником. Мама сказала, що йому треба відмовитись і від верхової їзди, яку він обожнював. Бо священнику не личить їздити на коні. Син після мовчанки відповів, що згоден.

В десятилітньому віці вступив у Львівську гімназію ім. Франса Йосифа, яку закінчив із відзнакою.

Через рік хлопець пішов до першого у своєму житті Святого Причастя.

Після гімназії навчався в Кракові разом із своїми братами Юрієм та Олександром. Був найкращим учнем. Виявляв зрілість, непритаманну дитині його віку. У 14 років, на прохання матері, зміг у листі переконати старого невіруючого чоловіка навернутися до Бога і прожити залишки життя так, як належить ревному католикові.

У 1880 році закінчив у Вроцлаві університет, захистивши докторат права. І поїхав із мамою Софією в Рим на аудієнцію до Папи Римського Лева ХIII і складання присяги Папі. Папа благословив його такими словами: «Будьте послушні голосу Божому, який кличе вас»

Хрещення отримав у костелі Святого Андрія у Львові. Отримав направлення у Добромильський монастир Василіян. Прийняв чернече ім’я Андрей Шептицький казав, що приїхав до Добромиля поляком. А переступивши поріг монастиря, нарешті відчув себе справжнім українцем.

Через два роки, 1892 році, в Перемишлі висвятився на греко-католицького священника. В 1896 році його призначили настоятелем Онуфріївського монастиря у Львові. А з 1899року був Станіславівським єпископом.

Обдарований теолог не довго перебував в Станіславові. В 1890 році, в 35 –літньому віці, став львівським архієпископом і галицьким митрополитом. 44 роки був митрополитом.

Церква під його керівництвом активно долучилася до суспільного і політичного життя в Україні і світі. В посланні до церков Кир Андрей визначив роль священників: «Священник, на жадання парохіян не хоче утворити читальні, склепику, шгихліра господарського…, не відповідає своєму становищу».

Кир Андрей був також природженим політиком та дипломатом, який ніколи не втрачав пильності і завжди домагався здійснення власної мети. Ці якості проявилися тому, що він жив в дуже неспокійні часи.

З початком першої світової війни різко зросла активність Андрея Шептицького. Він сприяв формуванню легіону січових стрільців. Закликав вірян зберігати звичаї і обряди своїх прародичів. Андрей Шептицький був єдиним священником, який розмовляв народною мовою, галицьким діалектом.

Із вересня 1914 року російська армія зайняла Львів. 15 вересня Кир Андрея ув’язнили. А його резиденцію зайняли російські солдати. Андрея Шептицького вивезли до Києва, а потім – до Росії. В Курську митрополит прожив два роки. Сам винаймав собі житло.

Увесь цей час Шептицький намагався з’ясувати свій правовий статус. Спочатку митрополит не мав права покидати приміщення. Пізніше міг виходити на невелику прогулянку в супроводі конвою. Перевіряли книги, газети, які читав. Розмовляти із людьми забороняли. Згодом йому дозволили відвідувати місцеву католицьку церкву. Конвой завжди чекав його під церквою. Шептицький поспіхом писав листи Папі Римському Бенедикту 15, які передавав священник-поляк. Потім Шептицького перевели у Суздальський монастир, але стежили, щоб не втік.

5 грудня 1916 року перевезли його до Ярослав’я. Послабили суворі умови перебування.

В жовтні 1917року Кир Андрей повернувся до Львова. Люди радісно зустрічали свого кардинала. Але влада тримала невгамовного священника під домашнім арештом.

Отець Андрей завжди протестував проти переслідувань вірянь різними владами (австрійською, польською, німецькою, російською). В 1940 році російська окупаційна влада священників назвала «ворогами народу». Священників масово арештували, вбивали. 400 тисяч галичан депортували. Андрей Шептицький написав Йосифу Сліпому листа про руйнування церков і знущання вірян УГКЦ.

Більшовики знищили багато рідних Андрея Шептицького і селян, які працювали в них. Поглумилися над родовою усипальницею Шептицьких, розорили їх маєток, знищили цінні документи.

Шептицький переконався: гітлерівці і комуністи – два боки однієї медалі. Самостійна Україна не потрібна Сталіну і Гітлеру. Кир особисто звертався до Гітлера про припинення свавілля німцями над євреями і тими, хто намагався їм допомагати.

Кир дав дозвіл переховувати євреїв у греко-католицьких церквах і монастирях. В резиденції Шептицького переховували рабинів і їх сім’ї, яких знищували в першу чергу. Видавали євреям фальшиві посвідчення про хрещення, це рятувало їм життя. Розірвати стосунки з Римом Андрею Шептицькому пропонували очолити Українську Православну Церкву. Але він не зрадив УГКЦ. Вспів висвятити Йосифа Сліпого- свого наступника. Освячення було таємним в грудні 1939 року.

В 1930 році Шептицькому паралізувало ноги і він був прикутий до інвалідного візка. Ускладнення дала скарлатина, яку перехворів у дитинстві. В 1944 році йому паралізувало руки. Сильний грип підірвав йому здоров’я.

1 листопада 1945 року Кир Шептицький на 80-му році життя упокоївся в Бозі. В похороні Кира брали участь 150 священників, 70 семінаристів, 130 хористів із семінарії. В жалобній церемонії навіть брав участь перший секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов. Особисто привіз вінок із Москви від Сталіна. Спочиває Андрей Шептицький у Соборі Святого Юра У Львові.

Андрей Шептицький був патріотом свого краю, людиною великої сили волі. Він щиро любив ближнього, згідно Божих Заповідей. Він був найбільш величною постаттю Західної України першої половини 20 століття, найвпливовішою особистістю того періоду.

Кир Андрей поширював християнський рух «Українська молодь – Христові». Організовував масові поїздки поломників на Святу Землю. Особисто відвідував українські Єпархії по всьому світу. Домігся створити УГКЦ в Канаді, США та інших державах. Багато десятиліть працював на зближення католиків і православних.

1978 році заснував Греко-Католицьку Богусловську академію у Львові. Талановитим студентам давав стипендію для продовження навчання у Відні і Римі.

Андрей Шептицький дуже любив мистецтво у всіх його проявах: літературу, музику, архітектуру, малярство.Цю любов успадкував від своєї мами. Мамі із Риму привіз мощехранильницю в подарунок. На мощехранильницю наклеїв Молитву про родину, яку сам склав. Цю молитву моляться і в наш час.

В рідному селі Прилбичі, на місці рідного маєтку Шептицьких побудували музей і церкву.

В Ізраїлі є пам’ятник Андрею Шептицькому із написом «Праведник народів світу». Такого звання євреї удостоїли Андрея Шептицького за те, що переховував єврейські сім’ї від німецького розстрілу.

Вислови Андрея Шептицького є повчальні і для наших сучасників: «Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе. Любов’ю, якою людина любить себе, мусить вона любити ціле людство».

Григорій Дем’ян-подвижник Бойківщини.

Бібліографічна довідка присвячується 90-літтю від дня народження

Григорій Дем’ян народився 2 червня 1929 року у мальовничому гірському селі Грабовець на Сколівщині. Оселя батьків знаходилася біля підніжжя гори Маківка. Закінчивши школу у рідному селі. Вступив до Стрийського педучилища, яке закінчив у 1949 році. У 1960 році закінчив історичний факультет Львівського держуніверситету ім. І. Франка.

Григорій Васильович в 1964-1971рр. навчався в аспірантурі Ужгородського держуніверситету на історичному факультеті. Тут захистив дисертацію про Івана Вагилевича. Після цієї дисертації КДБ слідкував за Дем’яном.

Трудову діяльність Григорій Васильович розпочав у рідному селі Грабовець на посаді сільського вчителя.

Потім 15 років вчителював у Веренчанській десятирічці на Чернігівщині.

Педагогічний стаж Дем’яна – 40 років. Вчителюючи прививав своїм вихованцям любов до неньки України, до рідного краю та отчого дому.

Значна частина Дем’янових вихованців прилучилася до поглибленого вивчення національної культури.

Дем’ян організовував музеї, увічнював меморіальними дошками та пам’ятниками місця перебування славетних людей.

У селі Тухля, яку зробив відомою Іван Франко Своєю повістю «Захар Беркут», за ініціативи Григорія Дем’яна встановлено бюст Великому Каменяреві. У Славську за його участю і пропозицією встановлено пам’ятник Тарасу Шевченкові. На околиці Славська упорядкував Писану Криницю біля якої, за переказами, бував Олекса Довбуш.

Наш краянин видав близько 400 науково-популярних праць про Івана Вагилевича, Миколу Устияновича, Федора Заревича, Ольгу Кобилянську та інших. Дослідив перебування Івана Франка на Сколівщині.

Особлива заслуга Григорія Дем’яна в царині українського народознавства посідає фольклор. Пан Григорій ходив по гірських селах Сколівщини, по Хмельницькій, Вінницькій областях, в Криму, на Кубані. Збирав, записував, опрацьовував фольклор даних регіонів.

У фонотеці вченого зафіксовано 8 тисяч пісень різних жанрів, 20 тисяч колядок, тисячі прислів’їв і приказок, легенд і оповідань. За цю нелегку роботу Григорій Васильович в 1989 році став першим лауреатом Республіканської народознавчої премії ім. П. Чубинського.

На сьогодні важко знайти збирача і дослідника, котрий за масштабами своєї діяльності наблизився б до Григорія Дем’яна. Понад 40 літ цей енергійний чоловік присвятив себе благородній меті – збиранню, популяризації духовної спадщини нашого народу.

В 1992 році вченому Дем’яну вручили премію фонду духовного відродження ім. А. Шептицького та пам’ятну медаль НАН України до 125-річчя від дня народження Михайла Грушевського. Тоді в 1992 році вченого обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевчена та головою відновленого науково-культурологічного товариства «Бойківщина».

Григорія Васильовича в січні 1989 року на конкурсній основі зарахували на посаду молодшого наукового співробітника Львівського відділення Інституту народознавства НАН України. Більше місяця праці не міняв.

Дем’ян проводив клопітку роботу по збиранню матеріалів про ОУН-УПА. В 2003-му році видав книгу «Генерал УПА Олекса Гасин», в якій відобразив визвольну боротьбу Повстанської Армії.

Вагомим доробком вченого є книга «Таланти Бойківщини», яка містить науково популярні нариси про прогресивних письменників, учених, етнографів, істориків, фольклористів, діячів мистецтва – вихідців із Бойківщини (від першої половини 19 століття до наших днів).

Григорій Дем’ян зібрав і упорядкував матеріал до книги «Сколівщина». Книга присвячена 600-літтю першої письмової згадки про Сколе.

«Сколівщина» містить матеріал починаючи з глибини віків, заселення території аж до сьогодення. Докладно дослідженно повстанський рух ОУН-УПА у 1940-1960-х роках, про історико-культурний заповідник «Тустань». Висвітлена культурна спадщина карпатського краю.

Найновіше видання нашого земляка – книга «Грабовець», яка вийшла в світ у 2009-му році. Присвячена рідному селу Григорія Васильовича.

Дем’ян запрезентував свої авторські книги: «Грабовець», «Генерал УПА Олекса Гасин», «Іван Вагилевич», «Таланти Бойківщини», «Українські повстанські пісні 1940-2000-х років, Славській селищній бібліотеці та бібліотеці рідного села Грабовець.

В бібліотеках-філіях району книги Григорія Дем’яна користуються великим попитом.

10 жовтня 1994 року виборці виборчого округу № 125, жителі Сколівського, Турківського, Старосамбірського районів, який включає 275 населених пунктів із населеням 219 тисяч довірили Григорію Васильовичу мандат депутата Верховної Ради України. Депутат оправдав довір’я своїх виборців. Добився статусу гірських районів. Завдячуючи нашому народному депутату України третього скликання Дем’яну Григорію мешканці гірських районів отримують до зарплати, пенсії, соціальних виплат додатково 20-25%.

Григорій Дем’ян – зразок справжнього подвижництва, яке є прикладом для всіх, хто присвятив себе науковій діяльності.

Життєве кредо Дем’яна – гасло Івана Франка «Нам пора для України жить!» Григорій Васильович присвятив свій харизм служінню Україні, Бойківському краю.

Григорій Дем’ян-карпатський самородок.

В березні 2013 року після важкої недуги на 84 році життя Григорій Дем’ян відійшов у вічність.

Хай земля йому буде пухом!

Провідний методист

Сколівської РЦБС Лучинець О.В.

Сколівська РЦБС

Організаційно-методичний та бібліографічний відділ

Пропусти Чорнобиль через своє серце

Година реквієм

Сколе 2016

Година-реквієм приурочена сумній і трагічній даті – 30-м роковинам аварії на ЧАЕС. Це найбільша техногенна катастрофа в історії людства. 26 квітня – найтрагічніша дата в історії України. 26 квітня 1986 року о 1-й годині 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулась до третього енергоблоку. Над землею полетіла чорна радіаційна хмара. Немов буревій, вона залишила після себе отруйний слід, несла хвороби і смерть. Радіація вийшла з під контролю. Ця страшна радіація отруїла повітря, річки, озера, ліси і луги. А головне людей.

Хвилини, години, літа –

Життя, мов свіча, догорає.

У нім його сенс і мета,

Ніхто достеменно не знає.

Рівень радіації після аварії на території станції становив 20-25 мікроренгенів на секунду. В Прип’яті допустима норма перевищила позначку також понад тисячу разів.

В вухах на сполох дзвін гучний дзвенить…

Заговорили люди про Чорнобиль.

Молоде 15-річне місто Прип’ять налічувала 50 тисяч населення. Це місто енергетиків. В одну мить все втратили. Жителів евакували їхня батьківщина стала зоною національної трагедії.

Печаль і пустка на віки,

Мов сльози, роси серебріють.

Страшно, хижо, дико виють

В безлюдній Прип’яті вовки…

Наслідки аварії відчули жителі Білорусії, Росії та інших країн. В Україні постраждали 2300 міст і сіл у 12 областях України.

Україно моя засніжена,

Вітер рани твої зализує

Від Чорнобиля успадковані.

В 30- кілометровій зоні навколо Чорнобиля всіх жителів евакували. Обіцяли людям переїхати на короткий час, а виявилось на завжди. Згодом деякі люди не прижились на чужині, а повернулись до своїх домівок і досі живуть там,
не зламала їх радіація. На Чорнобильській зоні зелено, та не весело.

Чути птиць із непроглядних нетрів,

Сліпить сонце з голубих небес.

Грізна зона. Тридцять кілометрів

З центром на Чорнобильській АЕС.

В ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брали участь 800 тисяч осіб, в тому числі весь персонал ЧАЕС. Від Чорнобильської катастрофи постраждали понад 3 млн. осіб. Близько 900 тисяч були перевезені із забрудненої території.

На цих приречених низинах

Ніхто не сіє і не жне.

Жахлива аварія супроводжувалася жахливою брехнею в Україні, урядовці замовчували про вибух на ЧАЕС. Тільки МАГАТЕ давало правдиву інформацію.

На ліквідацію аварії посилали людей віком 25-40 років (це самий продуктивний вік). Так був порушений генетичний фон України. Це відіб’ється не на одному поколінню. Треба було посилати в небезпечну зону чоловіків віком 45-60 років.

На пустирі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна,

Облуплені вікна, полин, спориші –

Не видно й не чутно людської душі.

На Сколівщині проживає 107 учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. В 1986 році вони були героями. Не задумуючись їхали в «радіактивне пекло», щоб приборкати аварію. А тепер уряд позбавляє ліквідаторів пільг.

Дуже цікаво і правдиво описав про ліквідаторів Чорнобильської аварії Біденко Михайло в повісті «Оксамитовий сезон». Автор був особисто на ЧАЕС декілька разів і нічого не замовчує в книзі.

Чорнобильська біда – це урок для людства цілого світу. Генеральна асамблея ООН 26 квітня оголосила Міжнародним днем про Чорнобиль.

Збитки України і витрати на подолання Чорнобильської аварії становили 160 мільярдів доларів. Завдання ООН урядів країн надалі адекватно оцінювати існуючі ризики із урахуванням досвіду Чорнобильської катастрофи. Слідкувати, щоб мирний атом не вийшов з під контролю. Ми повинні пам’ятати подію, що сколихнула світ 30-ть років тому і спробувати осмислити уроки і наслідки Чорнобиля для майбутніх поколінь.

Тихий спокій. Та це тільки ззовні.

А ви чули, як тиша кричить

В мертвих селах –

В Чорнобильській зоні?!

Чорнобиль носить назву від різновиду полину – чорно билки.

Аварія на ЧАЕС змусила задуматись кожного з нас: людина може бути не тільки будівничим, але й руйнівником, якщо не рухається із законами природи. Смертельна пилюка із ядерної печі покриває хати, поля, ліси. Горем і болем 30 літ назад увійшов в наше життя Чорнобиль.

Чорнобиль – це рана з якою Україні доведеться жити багато-багато років. Із кожним роком все далі і далі відходять у минуле Чорнобильські події, але біль не втихає. Люди підкоряючи природу, забули що вони частина природи «мирний атом» приніс нам хвороби та смерть.

Благослови, Господи, нашу багатостраждальну матір – Україну. Бережи, Боже,

Україну від всього злого!

«Може ми збагнемо щиро -

Ми грішні, яких не бачив світ,

І може ще в серцях озветься віра

І це врятує змучений наш рід!»

Сколівська РЦБС

Організаційно-методичний та бібліографічний відділ

УКРАЇНА НАША – БАТЬКІВЩИНА

Сколе 2016

Буває, часом від краси,

Спинюсь, не тямлю, що вона за диво, -

Оці степи, оце небо, оці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе моє - дороги, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Ліна Костенко.

Урок державності «Україна наша – Батьківщина» приурочено Року демократії в Україні та 20-літтю Конституції України.

Демократія – це влада народу, форма політичного режиму, заснованого на визначенні принципів народовладдя, свободи і рівності громадян.

Демократія виникла ще у первісному суспільстві. Форми здійснення Демократії – референдуми і вибори. Принципи Демократії: підпорядкування меншості більшості і врахування інтересів меншості, дотримання прав і свобод, ділення влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Ми є свідками більшості і меншості депутатів у Верховній Владі України, а також в обласних, районних, міських, сільських радах. У Верховній Раді для прийняття рішення чи Законів потрібно 226 голосів – на один голос більше від половини депутатів, всього депутатів 450 чоловік. Щоб прийняти зміни до Конституції України необхідно 300 голосів депутатів.

В Україні проживає 37,5 мільйонів чоловік (за переписом 1989 року). За різними підрахунками у світі від 45 до 86 мільйонів українців. За чисельністю насилля Україна посідає 5 місце в Європі після Німеччини, Італії, Англії, Франції.

Українець не завжди міг залишатися українцем. В часи комуністичного режиму українців переслідували. Багато записувались росіянами, міняли прізвища на Іванов, Петров, щоб їх не принижували і не мали за «хохлів». В даний час ми є свідками, що так само важко бути українцями в ЛНР і ДНР на Сході України. Українців сепаратисти беруть в полон. Тримають в підвалах, катують. Групу хлопців без наркозу кастрували і тоді випустили на волю. Багатьох полонених п’яні бойовики розстріляли. Із особливою жорстокістю в полоні ставляться до галичан, яких називають «бандерівцями».

В даний час українці проживають більш як у п’ятдесяти країнах світу. Спочатку їхали на заробітки. Потім там купляли чи винаймали житло і перевозили із України туди сім’ї. Молодь там одружується. Народна мудрість говорить: «Риба шукає де глибше, а людина де краще». Українцям краще на чужині, ніж в рідній Україні. В даний час в Україні безробіття, нестабільність. Через економічні негаразди понад 3 мільйони мешканців України є емігрантами по цілому світі. Побутує приказка «Нашого цвіту по всьому світу». Кожен народ має свої традиції і українці мусять знати і шанувати традиції країни, в якій проживають. В деяких країнах наша громада має українську церкву, школу. А більшість дітей українців на чужині не вміють розмовляти на українській мові, не знають наших обрядів і традицій. Для все українське чуже.

Головне бути людиною на Землі.

Ти знаєш, що ти – людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – єдині.

Василь Симоненко.

Головне завдання людини – за всяку ціну захистити свою націю, дбати про її розквіт на засадах суверенітету, гуманізму та демократії. Кожний громадянин України (зрештою і кожної держави) повинен бути патріотом своєї країни, тобто націоналістом.

Націоналізм як суспільне явище проявився в світі під час Французької буржуазної революції 1789 року. Націоналізм властивий всім без винятку націям. Націоналізм походить від слова нація.

Україна понад 4 століття була поневоленою нацією. Нації – поневолювачі нищили українців, забороняли українську культуру і мову. В реалізації програми нищення українського націоналізму великих успіхів досягли комуністи, які найактивніших українських націоналістів знищили фізично, інших – русифікували, решту сильно залякали. Комуністам вдалося насильницьким способом змусити більшість українців повірити в те, що націоналізм – це щось жахливе.

Нація і націоналізм зв’язані між собою нерозривно. Фактично тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси, яка вихована в дусі власного націоналізму.

Націоналіст – це патріот, який інтереси своєї нації ставить на перше місце. Український націоналіст – це етнічний українець, який є патріотом України. Але він не вивищує свою націю і не вважає її винятковою чи особливою. Поважає інші національності , які проживають в Україні.

Групи представників інших народів називають національними меншинами. Їх менше, ніж тих хто належить до нації, яка дала назву країні. В Україні нація – українці.

Багато громадян України, які не є українцями, але великими патріотами нашої країни. Яскравим прикладом такого патріотизму стала Революція Гідності, на її барикадах інтереси українців відстоювали різні національності. Життя за Україну віддали азербайджанець Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизнєвський.

Російський опозиціонер Борис Навальний із своїми однодумцями нищівно критикував президента Росії Путіна за анексію Криму та війну на Сході України. Цілий світ два роки спостерігає героїзм і мужність нашої льотчиці Надії Савченко, яка відмовляється в тюрмі розмовляти російською мовою – мовою агресора. На засіданнях суду співає Гімн України. Вголос говорить про Путіна і його режим всю правду. Надія – справжня націоналістка, патріотка своєї країни. Вона вчить як треба любити свою Батьківщину кожному з нас.

Щоб виховати молоде покоління націоналістами – треба з ними проводити потужну роз’яснювальну роботу. Націоналіст починається з любові до всього українського. Мета націоналізму - свобода своєї нації. Українці – це нащадки великого славного народу. Ми, українці повинні гордитися своєю нацією.

В часи СРСР велася безпощадна боротьба із українськими націоналістами. Їх саджали в тюрми, висилали в Сибір, не приймали на роботу, бо це вороги народу. Після розпаду Радянського Союзу 1991 році Україна стала незалежною. Це дало змогу українцям можливість відновити свою державність. Боротьба за суверенітет, незалежність продовжується і сьогодні.

Отже, якщо ми хочемо бути щасливими і заможними у власній державі, то насамперед ми всі, і влада, і народ, мусимо стати українськими націоналістами. В кожній державі є один найголовніший Закон. Він називається Конституцією або Основним Законом. Всі інші закони, які приймають, всі розпорядження уряду і президента не можуть суперечити Основному Закону. Кожен народ бореться за те, щоб мати добру Конституцію. Кожен громадянин зобов’язаний добре знати Конституцію своєї держави, розуміти її, виконувати і берегти.

В Законі, а тим більше в – Основному Законі, кожне слово, кожна кома мають важливе значення. В Конституції найважливішим є ІІ розділ «Права, свободи, обов’язки людини і громадянина». Цей розділ найбільший, в ньому 48 статей. Майже кожна стаття починається словами: «Громадяни мають право», «Кожен має право…».

За переліком прав і свобод та їхнім змістом Конституція України належить до найдемократичніших і найбільш гуманних (тобто людяних) Конституцій світу. В ній враховано традиції українського народу та історичний досвід усього людства.

Кожна людина повинна знати Конституцію та Закон України і не порушувати їх. Незнання законів не звільнює людину від юридичної відповідальності. Якщо людина не знає як поступити в деякому випадку, щоб не порушити закон - треба звернутись до адвоката, юриста. Таким чином можна прийняти розумне, виважене рішення і захистити свої права та інтереси.

СТАТТЯ 1. УКРАЇНА Є СУВЕРЕННА І НЕЗАЛЕЖНА, ДЕМОКРАТИЧНА, СОЦІАЛЬНА, ПРАВОВА ДЕРЖАВА. На жаль, багато чиновників, держслужбовців часто порушують права людини. І навіть виграють справи в корумпованих судах, якщо люди подають на них в суд. Судова система в Україні потребує реформування.

Перша Конституція України датується 5 квітня 1710 року. Створили її гетьман Пилип Орлик і гетьманська старшина. В ній є багато демократичних рис. Українці повинні пишатися, що ця Конституція – одна з перших в Європі і світі. Конституція США була ухвалена в 1787 році. Конституції Франції і Польщі ухвалені в 1791 році, Конституція Росії – 1905 року.

КОНСТИТУЦІЯ УНР прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 року, включала 8 розділів і 85 статей.

В роки Радянського Союзу Конституцію України приймали в 1924, 1936, 1977-х роках. Конституція Незалежної України прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. 5 років Україна жила по Конституції УРСР. Ніч 27 червня називають конституційною ніччю. Цілу ніч ніхто з депутатів не розходився поки не була прийнята Конституція України. Головуючим був Михайло Сирота.

Конституція України має найвищу правову силу, тобто інші правові акти можуть прийматися лише на підставі Конституції України та у відповідності з нею.

Конституція України – найдемократичніша Конституція серед інших Конституцій світу.

Сколівська централізована бібліотечна система

відділ організаційно-методичної та бібліографічної роботи

ЛЕСЯ УКРАЇНКА – МУЖНЯ ДОЧКА СВОГО НАРОДУ

Бібліографічна довідка

Сколе 2016

25 лютого – величний день для кожного українця. В цей день 1871 року в місті Новоград-Волинський народилася Лариса Петрівна Косач-Квітка. Дівчина мала два брати і три сестри.

Її мама Ольга Петрівна – письменниця і науковець. Перекладала для дітей українською мовою твори російських і польських письменників. Видала власну книгу «Українським дітям» і підписалася літературним ім’ям – Олена Пчілка. До речі, вона запровадила і ввела в обіг слово «мистецтво».

Дівчина в п’ять років навчилася читати. У шість років навчилася писати і вільно листувалася із своєю бабусею. У шестирічному віці вишила батькові сорочку. В ранньому дитинстві захопилась музикою. Мама подарувала їй фортепіано, яке берегла ціле життя, як дорогий скарб.

В 10-річному віці на Водохреща дівчина простудила ноги і дістала туберкульоз кісток. І тому не відвідувала школу. Освіту здобувала самотужки з допомогою мами Ольги Петрівни. А її брати і сестри вчились у гімназії. Дівчинка бавила трьох менших братів і сестер. Захоплювалась вишиванням, малювання. Вирощувала квіти. Із батьком посадила молодий сад біля дому. Потім про це описала у вірші «Вишенька».

Мама возила доньку в Одесу з надією, що морське повітря і сонце допоможуть хворій дитині. Але марно. Оперували ноги і руки, нічого не допомогло. В 15 років туберкульоз перекинувся на легені і нирки.

Дитячі мрії дівчини переливаюся у вірші, казки, поеми. Ці твори дуже ніжні та ліричні. В них, як у житті, веселе перегукується із тужливим, а горе та смуток переростають і радість та щастя. Її твори виховують в читача загальнолюдські цінності – здатність до співчуття.

В 14-річному віці, у 1885 році надруковані перші вірші дівчини у львівському журналі «Зоря». Саме тоді Лариса Петрівна Косач вперше підписалась ім’ям Леся Українка. Свій псевдонім запозичила в дядька Михайла Драгоманова. Він підписувався «Українець». Оскільки Леся дуже любила свого дядька, то вирішила бути схожою на нього. За кордоном по цьому псевдонімі зразу знають, що Леся належить до української нації. Псевдо говорить про неї.

Ми знаємо Лесю Українку як поетесу. У світі вона числиться серед найкращих драматургів.

Леся Українка прекрасно розуміла, що релігія здавна була джерелом мистецтва. Найвідоміший її твір «Одержима» - власна оригінальна інтерпретація, домисел про життя Ісуса Христа. В інші драматичні поемі «На полі крові» розкривається трагедія зради Юди Іскаріота. Зовсім не відому людству і лише раз згадану в Біблії якусь Йоганну, що поміж багатьох жінок оплакувала страждання Ісуса, Леся Українка перетворила на драматичний етюд «Йоганна», жінка Хусова. Про життя неофітів, перших християн, їхні страждання, глибоку віру Леся Українка розкриває у творах: «В катакомбах», «Руфін і Прісцілла», «Адвокат і Мартіан», «У пущі», «У Вавилонському полоні». Леся Українка написала близько 20 драматичних творів.

На думку багатьох дослідників найталановитіша драматична поема «Одержима» була написана 18 січня 1901 року біля ліжка її вмираючого коханого Сергія Мержинського. В ній розкрита велика тема любові. Скупий на похвалу Іван Франко цей твір назвав шедевром.

Лесю Українку чимало пов’язує зі Львовом. Перший приїзд до Львова під час поїздки до Відня на операцію у 1885 році. Леся разом із матір’ю у Львові завітали до редакції «Зоря». Познайомилися з видавцями та головним редактором І. Франком. Іван Франко запросив їх до себе додому, познайомив із дружиною Ольгою Хоружинською. Довгий час Леся Українка переписувалась з Іваном Франком.

В 1893 році у Львові вийшла у світ збірка її поезій «На крилах пісень». Про цю невеличку книжку заговорили по всій Україні.

В 1901 році Леся Українка у Львові зустрілась із молодим художником Іваном Трушем, який написав портрет Лесі Українки. Цей портрет досі знаходиться у Львівському національному музеї.

Востаннє Леся Українка завітала до Львова у червні 1903 року, коли поверталася із італійського містечка Сан-Ремо.

У Львові довгий час зберігалися рукописи Лесі Українки, перші платівки із записом голосу поетеси.

Леся Українка пережила ніжне романтичне кохання до Сергія Мержинського. Вони познайомились в 1887 році в Ялті на курорті, обидвоє приїхали сюди на лікування.

Сергій Мержинський був дуже цікавою й освіченою людиною. В Лесі Із Сергієм було багато спільного в поглядах на життя.

Сергій подарував Лесі Кольорову репродукцію «Мадонни» Рафаеля, з якою Леся не розлучалася ніколи.

Доля відміряла Сергію короткий вік. Сергій мав туберкульоз і через чотири роки після знайомства з Лесею помер.

Леся Українка писала ніжні листи до коханого, коли вони були у розлуці: «Тебе не можу я не любити, хоч знаю, що ти не мій. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб Я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?».

Леся Українка була найосвіченішою жінкою України, знала 7 мов. А у 17 років (!) написала підручник «Стародавня історія східних народів».

Леся Українка залишила нам у спадок свої твори, в яких і до тепер живе її душа, її мрії та сподівання. Також є запис 220 народних мелодій з її голосом.

Портрет Лесі Українки прикрашає 200-гривневу купюру.

Підготували:

Лучинець О. В.

Цюцик М.Б.

Кiлькiсть переглядiв: 1667

Коментарi