Сколівська районна централізована бібліотечна система

Організаційно-методичний та бібліографічний відділ відділ

Довбуш і Карпати – нероздільні

/Files/images/309897_420689831278092_100000112372547_1791996_1350881707_n.jpg

пам’ятка

Сколе 2015

Слово до читача

Дана пам’ятка приурочена 315-літтю від дня народження та 270-літтю з часу трагічної смерті народного месника Олекси Довбуша.

Довбуш входить в наше життя ще з дитинства із розповідей батьків, дідусів і бабусь про героїзм і його безстрашних опришків. Адже вони ходили по наших селах= і горах.

Гуцули і бойки засвідчували свою любов до опришків і їх улюбленця – ватажка Довбуша в піснях, поезіях, легендах.

Історична заслугаОлекси Довбуша полягає в тому, що йому вдалось організувати розорені феодальною системою селян Прикарпаття на партизанську боротьбу проти своїх панів-гнобителів. Боротьба набула небезпечного характеру для феодалів 30-50 роки 18 століття.

В цій справедливій боротьбі Довбуш виступив, як представник народу, що прагнув знищити гнобителів і здобути волю.

Вчинки народного месника і його маніфест підносять Олексу Довбуша до рівня видатних керівників народно-визвольного руху України і світу – Робін Гуда, Устима Кармелюка, Тадаса Блінда.

Про Олексу Довбуша писали книги не тільки українські письменники, а також польські, угорські, чеські. При написанні даної пам’ятки використана книга нашого земляка, вчителя Славської школи Василя Юрківа «Олекса Довбуш». В ній детально описані походи опришків по Сколівщині. Розрахована на широке коло читачів.

Олекса Довбуш народився 24 серпня 1700 року в с. Печеніжин Франківської області в родині комірника. Батьки не мали власної хати, а жили із дорослими дітьми на квартирі на Комірному в чужій хаті в Газди Гаврила Твердюка.

В селі Довбуша селянам дуже гірко жилося. Важко трудились на панщині. Але були дружні. Один одному допомагали і за поміч грошей не брали. Поміщик забирав в селян третину грошей, які заробили в нього на панщині.

Олекса із семи літ пас чужих овець. Вівчарив з весни до осені в полонині. Зимою в панів ціпом молотив зерно, щоб допомогти батькам утримувати сім’ю. Олекса мав двох братів і сестру. З дитинства був відвертим, не вмів лицемірити.

Малий Олекса любив жити і з пастухами в колибі ціле літо. Любив чисте повітря, ватру. Багато від пастухів навчився. Чув їх розповіді про бажання помститися панам. Прислуга панська п’яна карала селян. Хлопців нагайками били. Дівчат насилували. А вони осоромлені топили в річці Черемош.

Юнак наслухався вечорами від чабанів про панські звірства над людьми. Олекса зрозумів – дурному треба поступитись, без причини не нариватись, завжди тверезий розум мати. Жити хочеш – то терпи. Він думав, як рятуватись від свавілля. Мучився в безсонні і думав, як спасти селян.

Олекса – стрункий, плечистий, вродливий. На нього задивлялися сільські красуні і бідні дівчата, панянки. Олекса на панських доньок уваги не звертав. Покохав скромну сільську дівчину Оленку. Відгуляли весілля всім селом. Зразу після весілля Олекса з Оленкою важко працювали в пана. Наглядач не дозволяв навіть відпочивати. Олекса подумки мріяв на друге літо від пана в гори втікати.

Пан заздрив Довбушу, що його всі в селі люблять, поважають і вродливу жінку має. Пан задумав наглумитись над Олексою. А щоб в очах людей був добрий – то придумав підлий план. Наказав своєму економу збезчестити дружину Олекси. Пан приказав всім дівчатам і жінкам прийти до його стодоли. До них вийшов не пан, а економ. Дружину Олекси позвав в покої пана. Вона і не подумала про підступність слизняка. Оленка не дозволила падлюці себе обезчестити. Вкусила сильно за палець і вистрибнула у вікно. Прибігла додому заплакана в подертій одежі і все розповіла чоловікові. Він розгніваний побіг в маєток пана. Слизняк економ ждав його з рушницею в натовпі жінок. Всі із жахом спостерігали за Олексою і економом. Куля економа зачепила капелюх Довбуша, але не поранила його. Олекса зі злості підняв нелюда, кинув до землі, що той на місті помер. Олекса не думав його вбивати, хотів тільки покарати. Довбуш розумів, що пан його вб’є за смерть економа.

Блаженство щастя після шлюбу Олекси з Оленкою було так мало. Залишив Олекса свою любиму дружину самотньою. Він їй ночами снився. Скучала за коханим. Олекса взяв брата і подався в гори опришком. Задумав стати месником і бідних захищати. Пани інколи пили до білої гарячки. Від панської сваволі терпів увесь Карпатський край. Селяни були власністю панів, які тримали їх в кабалі. Дівчата не мали права на друге село заміж вийти без дозволу пана. Пани розуміли, як не буде кріпаків – то не буде і панів.

Довбуш взяв в опришки чотирьох знайомих вівчарів, яким довіряв. Спочатку було опришків шість. Всі опришки прийняли присягу захищати селян від феодалів. Починали з Коломийського повіту на Покутті в 1738 році. Олекса завжди радився з опришками що і як робити. Він став улюбленцем простих людей. Щоб викликати у панів страх опришки вночі нападали і грабували їх. Пани швидко віддавали опришкам гроші в обмін на життя. Гроші панські опришки віддавали селянам. Дітей і дружин панських опришки не чіпали. Опришки також грабували корчми жидівські, забирали продукти і гроші. Діяли опришки сміливо. Наказ вожака Довбуша і дисципліна була для них обов’язкова.

Дружина Оленка взимку народила первістка - синочка.

А пан хотів помститись Довбушу. Слуги панські вночі схопили синочка Довбуша і понесли до криниці. Оленка побігла за ними роззута. Жандарми хлопчика опустили в криницю, а над Оленкою знущались. Тоді вийняли дитину з криниці і віддали матері. Принесла Оленка синочка додому, лікувала відварами трав. Сама також захворіла. Сусіди доглядали їх. Але через тріскучий мороз, який був під час жандармського свавілля, дружина і син Довбуша померли.

Жандарми свого домоглися – невинних вбили два життя.

Тепер Олекси стереглися, він влаштує їм побиття.

Опришки взимку служили за їду по селах в газдів. Олекса найнявся у газди у віддаленому селі, щоб не дізнались про нього жандарми. Не мав вістки від дружини. Не знав, що мав сина і про те, що втратив їх обох. Олексі снились тривожні сни. Дуже скучив за дружиною. Планував навесні забрати свою Оленку у віддалене село і навідуватись до неї вночі. Не судилося.

Навесні знову Олекса повернувся на рідні полонини. Парубок Іванко Нащук повідомив Олексу, що не стало його дружини і сина через свавілля панських жандармів. Олекса наливався бунтарським духом. Вирішив мстити жидам і панам за рідних. Панство злякалось і пожалілось графу Потоцькому. Попросили дати війська і гармат . Граф авансом дав Пшелуському звання полковника. Доручив добре вишкулити військо для розправи із Довбушом і опришками. Пшелуський мріяв успішно розправитись із Довбушом і стати мером Станіслава (сьогоднішнього Івано-Франківська). Жовніри зробили засідку в лісі. Опришки розкидали гроші і розбіглись в різні сторони, щоб відволікти увагу. Жовніри і жандарми навипередки збирали гроші. Ватаг із опришками втік в глиб лісу. І через таємний хід – лазівку заховались в печері. Брат Довбуша жалів своїх грошей і не викинув їх в лісі для приманки. Досі ніхто Довбушеві не чинив супротиву. Олекса почав сварку з братом Іваном через те, що не виконав його наказ. Зчинилась бійка між братами. Іван сокирою поранив Олексу в ногу. Побратими ціле літо лікували його рану живицею, настоянками трав. Лікування було вдале.

Довбуш із опришками в білий день приходили в корчму, щоб показати свою сміливість. Син Морика, власника корчми Сруль поїхав конем до Пшелуського про нахабність опришків. Полковник Пшелуський вмить примчав в село із вояками. Три опришки були під лісом в засідці і взяли Пшелуського в полон. Зав’язали йому очі і його жовнірам. Привели в свою печеру. Довбуш із хлопцями жовнірів обеззброїли, розділи, роззули і відпустили. Полковника нагодували кулешею із шкварками. Довбуш випитав полковника про плани панів і про донощиків. Таємне стало явним. Полковник Довбушу руки цілував, щоб залишив його живим. Довбуш із опришками привели полковника в село Криворівні в корчму до жида Мошка. Олекса велів корчмарю виставляти всі наїдки. Зав все полковник оплатив. Біля корчми зібралось багато цікавих селян. Олекса наказав жиду почастувати їх за власний рахунок. Перед громадою села опришки зробили донощикам осуд. Не били, а тільки гроші забрали і попередили. Гроші роздали сиротам і вдовицям, щоб пам’ятали, що опришки їх захищають.

За два роки Довбуш із опришками здобули славу, людську повагу і любов. Опришки тільки одну зиму наймитували. А наступної зими вже мали власний будинок далеко в лісі. Поробили ліжка, лавиці, стіл. Мали комору. Там вночі завозили харчі. Ходили на полювання. Мали стадо овець – було молоко, бринза, м’ясо. Із шкір овечих шили кожухи, ходаки. Довбуш перший навчився читати. І вечорами вчив опришків читати. Писали вугликом на дошці. Михайло, який приблукав до опришків із-за Дніпра, дуже гарно грав на скрипці і вчив опришків грати на скрипці у вільний час. Це найкращий відпочинок опришків, коли лилась ніжна мелодія скрипки. Самі пісень складали. Співали гуцульських, народних пісень, які з дитинства співали опришки всі дружно, співали, жартували, сміялись – веселу вдачу мали. Літом пасли овець, збирали гриби і ягоди.

Жидівська Рухля в корчмі розводила горілку водою. Бідними людьми гордувала, ображала їх. А вони в корчмі спивались і маєток пропивали. Хто пив в борг, то Рухля відсотки додавала. А не мали бідняки віддати борг – Рухля морги поля забирала. Опришки відвідали цю корчму. Вигнали п’яних селян із корчми. Рухля дала селянам п’яним зброю, щоб стріляти в опришків. Опришки прийшли без зброї, вони тікали, а навздогін їм стріляли. Молодого опришка вбили. Побратими винесли хлопця в гори і там похоронили його тіло.

Король довідався, як полковник зловживає своїм становищем: байдикує, п’є, гуляє, із опришками «воює». Король вирішив свою команду замінити, щоб опришківський розбій покінчити.

Замість полковника Пшелуського король призначив молодого Яблонського, який добре знав Гуцульщину. Князь Яблонський зачитав наказ селянам, що він із військом буде опришків ловити.

В Косачі було весілля. Князівна виходила заміж. Опришки прийшли вечором на весілля, як непрошені гості. Закрили охоронців із п’яними воїнами в стодолі. Довбуш став на порозі будинку і ввічливо привітався до пана. А пану з переляку мову відняло. Довбуш оголосив пану свій наказ: «Не збирати з людей податки, не принижувати їх людську гідність, а головне не карати фізично». Опришки забрали золото, гроші, харчі, зброю у пана. Все погрузили на панські вози і повезли в свою печеру. Зв’язали княжну і привезли її на полонину. Поселили її в окрему колибу із сільською дівчиною, щоб не було їй скучно. Панночка закохалась в Довбуша, але йому не призналась. Довбуш не звертав уваги на княжну і мало з нею спілкувався. Жовніри зловили двох опришків і домовились відпустити їх взамін на княжну. Обмін відбувся. Княжна звикла жити на полонині і дихати свіжим повітрям, Загорати, збирати гриби і ягоди, ходити босоніж по росі, слухати пісні опришків, їсти страви приготовлені на вогні, сидіти вечором біля ватри. Князь оголосив велику нагороду за Довбуша.

Олекса зустрів в лісі заплаканого хлопчика із пораненою ногою і приніс дитину до його дому. Його мама вдова Дзвінка. Олекса її досі не знав. Вона здалася схожою на його покійну Оленку і найкрасивішою жінкою Карпат. Дзвінка вродлива, акуратно одіта. В хаті чисто, пахне чебрецем. Постіль і скатертина біла. На столі букет польових квітів. Дзвінка сину ногу забинтувала. Подякувала щиро Олексі, що врятував її сина і пригостила його смачним обідом. Пообіцяла розказувати опришкам про панів, жандармів, корчмарів. Дзвінка з першого погляду покохала Олексу.

Довбуш і Дзвінка зустрічались таємно вечорами в Кичері. Олекса покохав її за веселу вдачу і неповторну красу. Малий пастух Петрусь, син Дзвінки, грав на сопілці веселі гуцульські мелодії – це був сигнал безпеки для Довбуша і Дзвінки. І вони сміливо йшли на побачення. Коли Петрусь подавав сумні звуки – повідомляв їх про небезпеку. Довбуш хутко ховався в лісових хащах. Якщо Довбуш був в походах далеких, то Дзвінка з нетерпінням ждала зустрічі з коханим. Ватаг зустрічався із Дзвінкою, як коханці. А вона бажала мати його за чоловіка.

Вони щасливі, як ніколи.

Їм радіють навіть гори.

Дзвінка лікувала трав’яними настоями односельчан і опришків. Хата Дзвінки за селом на схилі Кичери окремо від інших хат. Сюди поодинці приходили опришки лікуватись. Дехто Дзвінці подарунки за зцілення давав.

В Болехові три брати – жиди Гершко, Мошко, Сруль дуже обкрадали людей. Худобу купляли за заниженими цінами. В корчмі дописували борги. Великі податки з людей збирали. Коли Олекса про це дізнався – велів всім опришкам збиратись на Гошівську гору. Опришки рушили в похід. Настав момент, щоб майно жидівське поділити між бідними. Вдало жидів пограбували. В наймолодшого жида Сруля опришки застали купців із Польщі одітих в монарший одяг. Монахів ніхто не зупиняв і тому купці вдалися до хитрощів, щоб без перешкод вивезти шкіри від Сруля до Польщі. Купці і Сруль зазнали втрати, Опришки забрали всі їхні гроші. Жиди нікому не признавались про візит опришків, щоб з них не сміялися. Втім, їхнє майно зароблене чесно важкою працею селян, жиди не розуміли.

Із Гуцульщини ватаг із опришками подався на Бойківщину, на Сколівщину, бо за ними жандарми тут слідкували. Вийшли на гору Магуру біля Коростова Сколівського району. Ловили в потічку пструги (форель). Тут чисті річки і пструги найсмачніші. Опришки дуже любили пити воду з криниці на Магурі, яка була під буком.

Найкращий був у них рибалка,

Який на рибі добре знався,

Андрій Головко зі Славська,

Бо це змалечку в ній кохався.

Андрій вмів смачно готувати

Та опришкам їсти подавати.

Головко – хлопець компанійський

І Дружбу дуже цінував.

Характер мав спокійний.

Ні з ким у сварку не встрявав.

Сопілка в нього вигравала.

Легенд гірських багато знав,

Що відбувалися в різні роки.

Він їх охоче повідав.

Коли Андрія запитали,

Де краще місце на землі.

Звичайно Славсько серцю миле,

Мене там ненька народила.

Живе там дівчина кохана,

За нею в серці в нього рана.

Вони задумали сім’ю

Створити разом в рік наступний.

Після Коростова ватаг із опришками вирушили в Тухлю поквитатись із паном, який із Тухлян великі податки брав. І поводився з ними нахабно. Всіх дівчат перед весіллям брав на цілу ніч до себе, всіх обезчестив. Тухляни вже не в силі терпіти свавілля пана і запросили опришків помститись за них. Послали в розвідку Андрія Головка з товаришем. Обидва хлопці родом зі Славська. Хлопці все вивідали в жінки, внук якої був кріпаком в пана. Андрій захотів провідати кохану Оленку в Славську. Там на нього чекали панські слуги. Вранці, коли виходив від коханої пов’язали дівчину і Андрія та його друга. Покидали на віз і повезли до Стрия. Декілька днів їх в тюрмі жорстоко катували на допитах, навіть свічкою тіло припікали. Оленку менше мучили. Жандарми нічого від них не довідались. Знову їх зв’язали і повезли до Славська. Скатованих у синцях скинули їх на землю. Молодь Славська чинили спротив жандармам, щоб не стратили в’язнів. Але жандарми прив’язали їх до грабів. Пострілами відлякали жителів Славська. Два Андрії згоріли у важких муках. Дівчину Андрія Головка родина занесла до ближньої хати. Розв’язали мотузки, облили її водою. На другий день похоронили героїв всією громадою Славська. Місце їх поховання назвали Голицею. Там вже їх небіщиків ховали.

Лука Головко – опришок зі Славська жив на околиці Славська і самостійно захищав односельчан від насильства поміщиків. Польська шляхта катувала Луку за співучасть із Довбушем. Спалили опришка на очах рідних і односельчан.

Опришки на Магурі не діждались віступів Андріїв. Від Либохірського газди опришки дізнались про трагічну смерть своїх побратимів. Із Магури подались до Славська, Волосянки, Верхньої і Нижньої Рожанки. В Рожанці Довбуш відвідав родину коханої Дзвінки. Дзвінка родом із Рожанки була. Опришки відпочивали на Рожанській полонині. Тут на великому камені Довбуш – силач пальцем витиснув своє ім’я. Опришки пробували тиснути свої імена, але ніхто не зміг. На згадку про Довбуша цю вершину назвали Писана Криниця, її ще звуть Довбушівка.

Подався ватаг із опришками через перевал до закарпатських кріпаків захищати їх від угорських панів. На Франківщині і Львівщині захищали від польських панів. Подались в перше Закарпатське село Скотарське. Там всі сироти в пана були наймитами. Пан їх гнобив, знущався над ними сильно. А серед панів хвалився, що сиріт захищає. Одного разу із Воловця приїхав у Скотарське брат провідати молодшого брат. А той в лахміттях лежав у соломі в ранах від побиття паном. Був між життям і смертю. Пана вдома не було і брату вдалось забрати брата. Жителі Скотарського побачили скатованого хлопця. Зібрали стихійний бунт і пішли в панський дім. Побачили сиріт в жахливому виді. Пан був вдома, лютував, погрожував розправою. Послав пан своїх слуг шукати братів, щоб не було свідків його катувань. Обшукали кожну хату, кожний двір в Скотарську і Воловці. Брати переховувались в горах і познайомились із опришками. Повели брати опришків до пана. Він накинувся на слугу із криками, хотів бичем хлопця бити. Опришки зупинили пана і наказали їх нагодувати. Пан сам їм наїдки носив. Пана розділи і оділи в лахміття наймита. А його одяг на наймита оділи. І повели пана селом на посміховисько селянам. Потім забрали харчі, гроші поміщика і подались в гори. Поміщик пообіцяв не кривдити кріпаків.

Опришки завдали великого страху панству по всій окрузі. Селяни збунтувались і щоночі тайком палили по три-чотири панські маєтки.

Пана із Воловця називали вовкулакою. Він кусав кріпаків, як собака. Опришки прийшли в його хороми. Довбуш особисто вів допит вовкулаки. Пан зізнався, що мусить одну-дві людини за ніч вкусити і крові лизнути. Побачив, що опришки їдять його наїдки і грабують його майно – хотів їх кусати. Тут із сіней ввірвався бульдог і загриз пана-вовкулаку.

Опришки знову повернулись на Сколівщину. Провідали пана в Тухлі, який насилував дівчат. Нагадали йому його злочини і запитали скільки сиріт в Тухлі пухне з голоду. За скалічені долі дівчат і жінок опришки пана кастрували. Пан кричав з болю що було сили та ніхто його не жалів. Не будуть більше його боятися молодиці і дівчата. Пан став чемним інвалідом. Це була наука всім панам, які насилували кріпачок.

Довбуш із Тухлі пішов із опришками на Магору. Знову під буком відпочивали і воду пили із криниці. Вечерю спільно зготували. Раду радили, як повернутись на рідну Гуцульщину робити добру справу – панам розправу. Мали надію, що ще колись на Магурі зберуться. Їх вразила краса Магури. І в даний час гора чарує численних туристів звідусіль.

Жителі Яворова поскаржились опришкам на знущання пана Лизоблюда. Послав Довбуш шістьох опришків до Яворова. Вони вирішили взяти пана із собою в ліс. Пан уклінно благав хлопців дати йому рік для виправлення. Пообітцяв бути для селян батьком рідним, допомагати бідним, жінкам за роботу платити, дітей до роботи не залучати. Перший запровадив викупне. Повірили опришки пану і не взяли з собою в ліс.

Після відвідин Довбуша всі пани поводились із кріпаками м’якше. Боялись повернення опришків.

Довбуш довгий час був в походах і не зустрічався із коханою Дзвінкою.

Олекса до Дзвінки охолов. Сім’ю створити вже воліла,

Дзвінка так кохатись не хотіла. Щоб був вдома чоловік.

Дзвінка поставила Олексі умову: або женитись, або розлучитись. Олекса дав Дзвінці відмову, бо життя його вже належало селянам. Із Дзвінкою оженився брат її покійного чоловіка. Він боявся, що все майно брата відійде від того за кого Дзвінка заміж вийде. Дзвінка не любила його, але він їй пригрозив: або вона його дружина, або в неволі загине за те, що Довбуша любила. Вона із примусу вийшла заміж за Степана. Він бачив, що Дзвінка Довбуша любить і вирішив вбити Довбуша. Думав, що Дзвінка тоді його полюбить і будуть у них діти. Заживуть щасливо.

Сім років опришки боролись з панами. Вони були невловимі месники. Навіть військо королівське і графа Потоцького вдіяти нічого не могли. Потоцький залишив Варшаву і приїхав в Станіслав (Івано-Франківськ), щоб керувати операцією по знищенню опришків. Потоцький зачитав наказ:

«Опришків треба половити,

Кінець розбою положити.

Найбільше винен їх ватаг,

Який очолює цю зграю,

Який від краю і до краю

Збирає повний вже аншлаг.

Почалось справжнє полювання

На всіх опришків – неборак.

Навіть виникло змагання

Хто перший зловить забіяк.

Довбуш із своїми хлопцями поквитались із своїми зрадниками, які хотілись вислужитися перед графом. Довбуш відвідав їх вдома і заставив їх випити отруту. Зрадники хотіли все майно віддати в обмін на життя. Олекса не хотів нічого від зрадників.

Навіщо людям ці багатства,

Які збивають всі життя.

Немає міри їх нахабства,

Відходять швидко в небуття!

Довбуш сперся на ялицю і згадав своє дитинство. Сон зморив Олексу і він міцно заснув. Вранці мали іти до зрадника Степана, чоловіка Дзвінки. Вирушили з лісу до Дзвінки. В Олекси серце защеміло, він знову побачить Дзвінку. Степан уздрів опришків під лісом. Закрив сіни і наказав Дзвінці нікого не пускати. Сам втік на горище і драбину з собою взяв. Дзвінка опришків не пускала до хати. Довбуш почав виламувати двері. В цю мить Степан із горища вистрілив Довбушу в груди. Дзвінка білим рушником перев’язала коханому Олексі рану. На постріл збіглись люди, але нічим своєму улюбленому ватагу допомогти не змогли. Довбуш з останніх сил прошепотів:

«Прощайте гори і долини,

Бо я вас щиро так любив.

Плаї прощайте і стежини.

Що вами часто я ходив.

Прощайте, хлопці- побратими,

Що разом били ворогів.

Прощайте, месники народні

Всі будьте дружні, як сьогодні.

Здобудьте волю кріпакам,

Несіть їм радість і надію

Панам чиніть гідну протидію,

Щоб господарем був гуцул сам!

Беріть ня, хлопці, на топори

І несіть мене в Чорногори.

Занесіть ня в Верховину,

Де родився, там най згину.

Смерть Довбуша сколихнула всіх гуцулів і бойків, бо Олекса захищав їх сім років (1738-1745рр.). Смерть Довбуша – непоправна втрата для кріпаків, нестало їхнього захисника.

Після загибелі Довбуша між шляхтою виникла суперечка. Кожний пан хвалився гетьману Потоцькому і княжній Яблонській, що саме він зробив геройський вчинок – вбив ватага Олексу Довбуша.

В уяві людей Довбуш живе досі. Після смерті Довбуша опришківство існувало ще протягом чотирьох століть.

Опришки продовжували справу свого ватага Довбуша, грабували панів і їхні скарби роздавали бідним. Золото опришків по горах дехто досі шукає. Опришки наближали той жаданий кращий час, на який так сподівався простий народ. Піднімали людей на боротьбу із панами-поміщиками. Але жоден із ватажків до Довбуша і після нього не зумів так приборкати поміщицьку сваволю над кріпаками, так сподобатись народу і так увійти в його довіру, як Довбуш. Він був справжнім народним месником, виражав їхні сподівання і прагнення.

В наш час дуже актуальний опришківський фольклор. Сучасна молодь залюбки співає пісень про Довбуша і опришків. Популярна народна пісня «Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький».

Ой по-під гай зелененький

Ходить Довбуш молоденький

На ніженьку налягає,

Топірцем ся підпирає.

Ой, ви, хлопці, свистом-свистом,

Засипає стежки листом.

Ой, ви, хлопці, бігом-бігом,

Замітає стежки снігом.

Аби Кути не минути,

До Космача повернути.

До Космача, та й до Дзвінки,

До Штефанової жінки.

Добрий вечір, Штефанова!

Чи вечеря вже готова?

А вечеря не готова,

Бо Штефана нема вдома.

Він поїхав петлювати,

Мабудь буде ночувати .

Штефан пішов на роботу,

Повернеться у суботу.

Чи будеш нам відкривати?

Чи самим ся добувати?

В мене двері тисовії,

На них замки сталевії.

Не поможуть замки твої,

Як підставлю плечі свої.

Довбуш начав налягати,

Стали двері ся ламати.

Довбуш двері відкриває,

(Довбуш плечі підкладає,)

Штефан в Довбуша стріляє.

Як устрілив в праве плече,

А з лівого кровця тече.

Бо знав добре поціляти,

Довбуш буде помирати.

Ой, ви, хлопці, ой, ви мої,

Візьміть мене з хати тої.

Ой, ви, хлопці, ви, молодці,

Беріть мене на топорці.

Беріть мене на топори,

Занесіть мя в чорні гори.

Занесіть мя в Верховину,

Де родився, там най згину.

Там родились тато й мати,

Там я буду спочивати.

Сріблом-златом поділіться,

Та й за мною не журіться.

Штефанові дайте мірку,

Бо я любив його жінку.

Штефанисі дайте сала,

Бо вона мене кохала.

Тай топірці занехайте,

Крови більш не проливайте.

Бо кров людська - не водиця,

Проливати не годиться.

Як будемо ґаздувати,

Жінкам правди не казати!

Не журіться, пане-браття, -

Ще повстане Прикарпаття!

Ой, попід гай зелененький

Ходить Довбуш молоденький.

В 30-х роках минулого століття в Україні почали зйомки фільму «Пісня про Довбуша». В 1941 році війна перервала зйомки. Аж в 1960 році за цим же сценарієм Л.Дмитерка картину «Олекса Довбуш» зняв В.Іванов.

Багато авторів присвятили свої твори Олексі Довбушу та його опришкам, в тому числі і наші земляки. Наприклад:

- Бумба М. (сколівчанин) - Олекса Довбуш.

- Данкевич Лука (із Оряви) - Легенда про Довбуша.

- Юрків В. (Славчанин) – Олекса Довбуш.

- Гаврош О. Таємниця Довбуша.

- УСЕ: Універсальний словник – енциклопедія.

- Федорів Р. Жбан вина.

- Хоткевич Г. Довбуш.

- Шмуель Агнон. Бартка Довбуша.

Іменем Довбуша у Франківській, Львівській, Закарпатській, Чернівецькій областях названі гори, печери по яких ходив ватаг із опришками і криниці з яких пили воду. На Сколівщині дуже багато місць пов’язано із іменем Довбуша. Біля села Верхня Рожанка є полонина Довбушівка, та плита, на якій Довбуш пальцем викарбував своє ім’я, та криниця Довбуша. На Волосянківській полонині неподалік від відпочивальних комплексів «Захар Беркут» і «Вежа Ведмежа» - кам’яна плита із відбитком стопи Олекси. На околиці Славська є Писана Криниця, з якої Довбуш із опришками пили воду. Біля села Труханів є Скали Довбуша.

Численні групи туристів відвідують ці історичні місця. Багато шкіл організовують екскурсії по цих опришківських місцях.

Кiлькiсть переглядiв: 886

Коментарi